Політична й соціальна організація Руської держави (ІХ – перша третина ХІІІ ст.)

Руська держава, відома також як Київська Русь, була одним з найбільших і найвпливовіших державних утворень середньовічної Європи. Її політична та соціальна організація формувалася протягом кількох століть, від IX до першої третини XIII століття, і мала ряд унікальних особливостей, які визначили її місце в історії.

Державна організація Русі

Державна організація Русі базувалася на складній системі взаємовідносин між князівською владою, боярством, дружиною та народним віче. Центральною фігурою в цій системі був великий князь київський, який вважався верховним правителем усієї Русі.

Формування державності Русі розпочалося у IX столітті. Згідно з літописною традицією, першим князем, який об’єднав північні та південні східнослов’янські племена, був Олег (правив 882-912). Він переніс столицю з Новгорода до Києва у 882 році, що стало початком формування єдиної держави.

Протягом X-XI століть відбувалося зміцнення центральної влади та розширення території держави. Особливо важливу роль у цьому процесі відіграли князі Володимир Великий (980-1015) та Ярослав Мудрий (1019-1054). За їх правління Київська Русь досягла піку своєї могутності.

Владні прерогативи князя і князівських з’їздів

Князь був центральною фігурою в політичній системі Русі. Його влада вважалася сакральною та спадковою. До основних прерогатив князя належали:

• Керівництво зовнішньою політикою та військовими справами
• Призначення на ключові посади в державному апараті
• Збір данини та розподіл ресурсів
• Законодавча діяльність
• Судова влада вищої інстанції

Важливу роль у політичній системі Русі відігравали князівські з’їзди, або снеми. Найвідомішим з них був Любецький з’їзд 1097 року, на якому було прийнято принцип “кожен тримає свою отчину”. Це рішення мало на меті припинити міжусобні війни між князями та встановити новий порядок престолонаслідування.

Місце і роль князівської дружини

Князівська дружина була ключовим елементом військової та адміністративної системи Русі. Вона складалася з професійних воїнів, які були особисто віддані князю. Дружина поділялася на старшу (бояри) та молодшу (отроки, дітські).

Старша дружина виконувала не тільки військові, але й адміністративні функції. Бояри часто призначалися на посади воєвод, посадників, тисяцьких. Вони також були радниками князя і брали участь у прийнятті важливих державних рішень.

Молодша дружина виконувала переважно військові функції, а також використовувалася для збору данини та виконання інших доручень князя.

Данина і полюддя у владній структурі

Данина була основною формою оподаткування населення Русі. Вона збиралася як натурою (хутром, медом, воском), так і грошима. Система збору данини еволюціонувала з часом.

Спочатку існувала система полюддя – щорічного об’їзду князем з дружиною підвладних земель для збору данини. Цей процес описав візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний у своєму творі “Про управління імперією” (середина X ст.).

Згодом, особливо після реформ княгині Ольги (945-964), система збору данини стала більш упорядкованою. Було встановлено “уроки” – фіксовані розміри данини, та “погости” – спеціальні пункти для її збору.

Соціальна структура Русі

Соціальна структура Русі була складною та багаторівневою. На вершині соціальної піраміди знаходилися князі та бояри. Нижче розташовувалися дружинники, духовенство, купці та ремісники. Основну масу населення складали вільні общинники – смерди.

Окрему категорію становили закупи – люди, які потрапили в боргову залежність, та холопи – невільники. Їхнє правове становище регулювалося “Руською Правдою” – першим писаним зводом законів Київської Русі, створеним за часів Ярослава Мудрого та його синів.

З розвитком феодальних відносин у XI-XII століттях відбувалося поступове закріпачення селянства. Цей процес був пов’язаний з розвитком боярського землеволодіння та ослабленням центральної княжої влади.

Православна Церква у суспільно-політичному житті

Православна Церква відігравала надзвичайно важливу роль у суспільно-політичному житті Русі. Офіційне прийняття християнства князем Володимиром Великим у 988 році стало поворотним моментом в історії держави.

Церква не тільки виконувала релігійні функції, але й була важливим політичним та культурним інститутом. Митрополити та єпископи часто виступали радниками князів, брали участь у дипломатичних місіях, виконували роль посередників у конфліктах між князями.

Церква також відігравала ключову роль у розвитку освіти та культури. При монастирях діяли школи, створювалися літописи, перекладалися та переписувалися книги. Києво-Печерська лавра, заснована в XI столітті, стала найважливішим релігійним та культурним центром Русі.

Важливо відзначити, що на відміну від Західної Європи, де Церква часто протистояла світській владі, на Русі склалася система “симфонії” – тісної співпраці між князівською владою та Церквою.

Висновки

Політична й соціальна організація Руської держави в період з IX до першої третини XIII століття була складною та динамічною системою. Вона поєднувала в собі елементи ранньофеодальної монархії з сильними пережитками родоплемінного ладу.

Центральна роль князя, важливість дружини як військової та адміністративної опори, складна система міжкнязівських відносин, зростаюча роль боярства, еволюція системи оподаткування та землеволодіння – все це створювало унікальну політичну структуру, яка відрізнялася як від західноєвропейського феодалізму, так і від візантійської системи.

Православна Церква стала важливим фактором єдності Русі, навіть в умовах політичної роздробленості, яка почала проявлятися з кінця XI століття.

Період з IX до першої третини XIII століття був часом становлення, розквіту і початку трансформації Руської державності. Монгольська навала 1237-1240 років поклала кінець цьому періоду, докорінно змінивши політичну карту Східної Європи та визначивши подальший розвиток руських земель на століття вперед.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 13 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.