Розквіт Руської держави, її криза і розпад (остання третина Х – перша третина ХІІІ ст.)

Період з останньої третини X до першої третини XIII століття став ключовим етапом в історії Київської Русі, охопивши її розквіт, кризу та подальший розпад. Ця епоха характеризувалася правлінням видатних князів, значними територіальними здобутками, важливими реформами та культурним піднесенням, але також і внутрішніми конфліктами, що призвели до роздробленості держави.

Володимир Великий: історичний портрет

Володимир Святославич, відомий в історії як Володимир Великий, посів київський престол у 980 році. Його правління ознаменувало початок нової ери в історії Русі. Володимир був сином князя Святослава Ігоровича та ключниці Малуші. Незважаючи на своє походження, він зумів стати одним з найвидатніших правителів Київської Русі.

Володимир відзначався рішучістю, далекоглядністю та політичною мудрістю. Він розумів необхідність централізації влади та об’єднання земель навколо Києва. Його правління характеризувалося активною внутрішньою та зовнішньою політикою, спрямованою на зміцнення держави та розширення її впливу.

Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого. Перетворення Русі в імперію

Внутрішня політика Володимира була спрямована на зміцнення централізованої влади та об’єднання руських земель. Він провів адміністративну реформу, замінивши племінних вождів своїми намісниками – синами або довіреними особами. Це дозволило встановити більш ефективний контроль над віддаленими територіями.

Зовнішня політика Володимира характеризувалася активною експансією та дипломатією. Він здійснив успішні походи проти в’ятичів, радимичів, ятвягів, волзьких болгар, розширивши кордони Русі. Особливо важливим було приєднання Червенських міст (981 р.), що зміцнило західні рубежі держави.

Володимир також приділяв увагу захисту південних кордонів від набігів кочовиків. Він організував будівництво системи укріплень вздовж річок Десна, Осетр, Трубіж, Сула і Стугна, відомої як “Змієві вали”.

Завдяки цим заходам Київська Русь за часів Володимира перетворилася на могутню державу, яку можна охарактеризувати як середньовічну імперію. Її територія простягалася від Карпат до Волги, від Балтійського моря до Чорного.

Хрещення Русі 988 р. та історичне значення

Одним з найважливіших досягнень Володимира Великого стало хрещення Русі у 988 році. Це рішення мало далекосяжні наслідки для розвитку держави та її культури.

Процес християнізації Русі включав кілька етапів:

• 987 р. – Володимир відправляє посольства для вивчення різних релігій
• 988 р. – похід на Корсунь (Херсонес) та хрещення самого Володимира
• 988 р. – масове хрещення киян у Дніпрі
• Поступове поширення християнства на інші землі Русі

Прийняття християнства мало величезне значення для Київської Русі:

1. Політичне: зміцнення міжнародного авторитету Русі, встановлення тісніших зв’язків з Візантією та іншими європейськими державами.

2. Культурне: поширення писемності, розвиток літератури, архітектури, мистецтва.

3. Соціальне: формування нової системи моральних цінностей, зміна сімейних відносин.

4. Державне: посилення централізації влади, формування нової ідеології.

Правління Ярослава Мудрого

Після смерті Володимира у 1015 році розпочалася міжусобна війна між його синами. Переможцем вийшов Ярослав, який став одноосібним правителем Київської Русі у 1019 році.

Ярослав Володимирович, відомий як Ярослав Мудрий, продовжив політику свого батька, спрямовану на зміцнення та розвиток держави. Його правління (1019-1054 рр.) вважається “золотим віком” Київської Русі.

Основні досягнення Ярослава Мудрого:

1. Територіальне розширення: приєднання Червоної Русі (1030-1031 рр.), походи на ятвягів (1038 р.) та Литву (1040 р.).

2. Зміцнення міжнародного авторитету: династичні шлюби з європейськими монархами (його дочки стали королевами Франції, Угорщини та Норвегії).

3. Розвиток законодавства: створення першого писаного зводу законів “Руська Правда”.

4. Культурний розвиток: будівництво Софійського собору в Києві, заснування першої на Русі бібліотеки при Софійському соборі, розвиток освіти.

5. Церковна політика: призначення першого митрополита-русина Іларіона (1051 р.).

Внутрішня і зовнішня політика Володимира Мономаха

Володимир Всеволодович Мономах (1053-1125 рр.) став київським князем у 1113 році в умовах гострої соціальної кризи. Його правління характеризувалося спробами відновити єдність Русі та подолати внутрішні конфлікти.

Внутрішня політика Мономаха була спрямована на:

1. Стабілізацію соціальної ситуації: прийняття “Уставу Володимира Всеволодовича”, який обмежував лихварство та покращував становище залежних категорій населення.

2. Відновлення єдності Русі: проведення з’їздів князів, спроби врегулювати міжкнязівські відносини.

3. Боротьбу з половецькою загрозою: організація спільних походів руських князів проти кочовиків.

Зовнішня політика Мономаха характеризувалася:

1. Активною боротьбою з половцями: великі походи 1103, 1111, 1116 років.

2. Підтримкою дипломатичних зв’язків з європейськими державами.

3. Зміцненням позицій Русі на міжнародній арені.

Князівські міжусобиці 40–90-х рр. ХІІ ст. і розпад Русі

Після смерті Мстислава Великого, сина Володимира Мономаха, у 1132 році Київська Русь вступила в період політичної роздробленості. Цей процес був зумовлений рядом факторів:

1. Зростання економічної та політичної могутності окремих князівств.

2. Ослаблення влади київського князя.

3. Складна система престолонаслідування, що призводила до постійних конфліктів між князями.

4. Зовнішні загрози, особливо з боку половців.

Ключові події цього періоду:

– 1146-1154 рр.: боротьба за київський престол між Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Долгоруким.

– 1169 р.: захоплення та пограбування Києва військами Андрія Боголюбського.

– 1185 р.: невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців, описаний у “Слові о полку Ігоревім”.

– 1199 р.: об’єднання Галицького та Волинського князівств Романом Мстиславичем.

До кінця XII століття Київська Русь фактично розпалася на окремі князівства, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Владимиро-Суздальське та Новгородська земля. Київ поступово втрачав своє значення як політичний центр.

Процес роздробленості мав неоднозначні наслідки. З одного боку, він призвів до послаблення централізованої влади та зменшення обороноздатності Русі перед зовнішніми загрозами. З іншого боку, сприяв економічному та культурному розвитку окремих регіонів.

Таким чином, період з останньої третини X до першої третини XIII століття став визначальним для історії Київської Русі. Він охопив етапи її найвищого розквіту за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, спроби відновлення єдності при Володимирі Мономаху та поступовий розпад на окремі князівства. Незважаючи на політичну роздробленість, культурна єдність руських земель зберігалася, що стало основою для подальшого формування східнослов’янських народів.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 13 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.