«Їдь додому – дітей народжуй»: як жінки завойовують повагу в ЗСУ
Редактор: Михайло МельникКатерина Суручану із перших днів повномасштабного вторгнення вступила до лав Збройних сил України. На службі дівчина стикається із дискримінацією через свою стать. Вона розповіла, чому існують стереотипи про жінок, як захищати власні права та чи багато військовослужбовиць страждає від сексизму в армії. Про це та більше читайте в матеріалі Наталії Порощук.
Катерина Суручану є бойовою медикинею, яка служить в другій роті першого стрілецького батальйону 67 ОМБр. Спочатку воювала на Донецькому напрямку, а останніх 9 місяців в Серебрянському лісі (напрям Кремінної).
До початку повномасштабного вторгнення дівчина працювала помічником директора на фірмі по обробці дерева. А вже 24 лютого вирішила стати на захист України.
«Військову справу я не обирала. Сталося так, як сталося. 24 лютого я знайшла контакти людей, через яких можна було вступити до лав на той час добровольчого угрупування. 25 лютого поставили співбесіду. Я прийшла, мені покрутили пальцем біля скроні та сказали: «Куди без бойового досвіду, тобі 21 рік. Без медичної освіти тебе нікуди не візьмуть», – пригадує Катерина.
Згодом дівчина ходила у військкомат, де їй сказали те саме. Через відмови вона вирішила займатися волонтерством. А вже у квітні запропонували їхати на фронт.
«Наприкінці кінці квітня мені передзвонили та сказали: «Після Пасхи виїжджаємо, беруть дівчат. Ти з нами?». Зібрала речі потрохи, бо мені дали близько 10 днів. Нікому абсолютно не говорила. Поставила уже всіх родичів, друзів перед фактом 2 травня. 3 травня у мене був виїзд», – каже медикиня.
Катерина Суручану розповідає, що із дискримінацією через стать стикалася від першого дня на навчаннях для військових.
«Коли я вже приїхала на саме навчання, мені сказали: «Ти дівчинка. Ти або медик, або їдеш додому». Хоча я медиком ніколи не хотіла бути і зараз не хочу, просто так склалися обставини», – зазначає військовослужбовиця.
Медикиня розповідає, що на навчанні разом зі своєю подругою знаходилася найдовше – 2,5 місяці і лише через те, що вони дівчата. Їм потрібно було довести, що вони гідні того, щоб виїхати.
«Хлопцям не треба було цього робити, вони просто виїжджали. Нам потрібно було довести. І коли ми вже по п’ятому колу довели, що гідні, вони знаходили нові відмазки», – каже Катерина.
Згодом вона потрапила у батальйон, де пробула до грудня. Опісля виїхала на фронт, де потерпала від насмішок над собою.
«Це було все дуже погано. Ми терпіли насмішки, як не від одного командира, то від другого. І це все рік тягнулося з такими гойдалками: все було то нормально, то дуже погано. І зараз, ясна річ, воно продовжується, але в меншій кількості», – розповідає військовослужбовиця.
Катерина наголошує, що найбільше від сексизму потерпала до першого бойового виходу. Адже чоловіки гадали, що вона як дівчина злякається вибухів чи розгубиться від вигляду крові, тому часто звучало: «Тобі взагалі тут не місце, їдь додому дітей народжуй».
Військовослужбовиця зізнається, що у неї був командир, який собі дозволяв принижувати дівчат різними висловлюваннями.
«Він казав, що ми прийшли сюди, бо повії і наше місце на трасі. Говорив, що ми прийшли під чоловіків стелитися і наше діло тільки їм догоджати та чекати їх вдома», – каже дівчина.
Катерина розповідає, що командир натякав, що жінки прийшли воювати на фронт лише для сексуальних стосунків.
«Жестяка пережили дуже багато. І ось все найважче було до Бахмута, де в нас поранені десятками заїжджали. От тоді всі були шоковані. Навіть наш новий на той час командир написав, що аж тепер він зрозумів, що в нас справді бойові медики в роті. Що нами треба ними пишатися», – пригадує медикиня.
Дівчина каже, що терпіли усі насмішки, щоб їх із напарницею випускали на бойові виїзди.
«Нас дуже довго не випускали, прикриваючись тим, що в мене дочка твого віку, що взагалі ти така маленька гарна дівчинка. Ми досить довгий час терпіли ось ці всі насмішки, тому що ми знали, якщо почнемо огризатися, нас не випустять на бойові», – говорить Катерина.
За словами медикині, в такі моменти вона відчувала відчай, плакала кожен день та навіть почала пити антидепресанти.
«На початку стійкість якось була, був азарт: ми летіли, хотіли, готові були терпіти будь-що, що б нам не говорили і не відбувалося навколо. Але з часом стає менше сил і ти просто в якийсь момент здаєшся і тебе прориває. Дуже важко було, я навіть не знаю як наша психіка витримала все в ті моменти», – зізнається дівчина.
Наразі кількість таких ситуацій зменшилася, каже Катерина, адже не дозволяє, щоб її принижували.
«Зараз цього всього набагато менше, тому що з моєї роти з тих, з ким починали, мало хлопців залишилося, хто 300, хто загинув. Набирають нових хлопців, а ми вже так скажемо «старічки». Якщо починаються в нашу сторону випади, то ми одразу ставимо на місце. Не дозволяємо нікому так із собою спілкуватися», – зазначає військовослужбовиця.
Дівчина наголошує на тому, що чоловіки почали їх поважати лише після того, як побачили під час роботи.
«Просто потрібен був час, щоб вони побачили нас у роботі. Повага до нас з’явилася лиш тоді. А не від того, що ми такі самі повноцінні бійці, як вони», – каже Катерина.
Медикиня зазначає, що дискримінація в армії зникне, якщо командири не будуть собі дозволяти принижувати жінок.
«Часто дуже, якщо дозволяє собі це командир, то буде дозволяти рота. Якщо одразу людина, яка головна над вами, поставить вам планку, скаже: «Ось ви поважаєте їх, навіть не конкретно їх, а поважаєте один одного, бо кожен з вас особистість», – розповідає дівчина.
Для того, щоб покращити функціонування бойової здатності армії, варто давати можливість жінкам ставати на інші посади, вважає Катерина. Адже здебільшого вони працюють або бойовими медикинями, або в штабі.
«Чому так? Взагалі не зрозуміло. Чому жінка не може стати на ту саму посаду снайпера. Є такі випадки: снайпери, кулеметниці, але це мала кількість. Варто дозволити жінкам проявляти себе в тому, що їм подобається, до чого лежить душа, в тому, що в них краще виходить. Але вирішили, що ти або в штабі з папірцями, або бойовий медик. І має бути повага до тебе на всіх рівнях, не як до жінки, а як до бійця», – зазначає військовослужбовиця.
Катерина розповідає, що жінки часто стикаються із сексизмом в армії, але бояться про це розповідати.
«Я знаю дуже багато випадків і в мене в підрозділі, і в мене в батальйоні та бригаді. Дівчата, з якими я знайома, дуже багато пережили. Бояться про це зізнатися, тому що будуть проблеми. В моєму випадку, чому я не розповідаю, бо це – бойові виїзди. Я розумію, що якщо щось не те вилетить, то мене відправлять в штаб далеко та надовго», – зізнається дівчина.
Вона наголошує, що жінкам варто вміти постояти за себе.
«Як себе захистити? Можу порадити тільки огризатися, ставити на місце. Але ми розставляли пріоритети, що для нас важливіше: потрапити на виїзди, чи бути крутим, і нас ніхто не ображав. Ми обрали бути ображеними, насвареними, висміяними, але на виїздах. Але ми вже навчилися затикати цих людей. Просто закочуємо очі, злимось пів дня на цю ситуацію і йдемо собі далі», – розповідає медикиня.
За словами Катерини, стереотипи про жінок існують, тому що в українців такий менталітет. Часто це закладають у дівчат ще з дитинства.
«Стереотипи існують, тому що так звикли, що ось ти жінка, маєш бути на кухні, маєш бути берегинею сімейного вогнища, народжувати дітей і то бажано якнайшвидше і побільше. Чоловіки думають, що нас постійно потрібно оберігати, що ми якісь слабкі та маленькі, самі без них існувати не зможемо, бо треба, щоб був чоловік, хоча по факту це не так», – говорить медикиня.
P.S. Під час пошуку героїнь для інтерв’ю було отримано відповіді від 11 жінок, які служать в ЗСУ. З їх числа 8 жінок повідомили, що не зазнали сексизму, а 3 жінки потерпали від цієї проблеми.
Автор: Наталія Порощук
2 коментарі для “«Їдь додому – дітей народжуй»: як жінки завойовують повагу в ЗСУ”
Залишити коментар
Опубліковано Максим
на 27 02 2024. Поданий під Авторські статті.
Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0.
Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.
Важливо дійсно підіймати такі теми, бо чимало жінок страждає від таких проблем, хоча служать нарівні з чоловіками. Сподіваюсь, що до усіх нарешті дійде, що жінка – це не берегиня сімейного вогнища, а така сама людина як чоловік
Так, дана тема є надзвичайно важливою у нашому суспільстві, адже багато жінок стикаються з дискримінацією не лише у лавах ЗСУ, а й у багатьох сферах життя. Дякую за ваш коментар, я планую продовжувати піднімати ці важливі питання у своїх матеріалах.