Українські землі у складі Великого князівства Литовського (середина XIV-XV ст.)

Період середини XIV-XV століть став визначальним для українських земель, які опинилися у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ). Цей час характеризувався значними політичними, соціальними та економічними змінами, які мали довготривалий вплив на подальший розвиток українських територій.

Входження українських земель до складу ВКЛ

Процес інкорпорації українських земель до складу Великого князівства Литовського розпочався в середині XIV століття. Цьому сприяли кілька факторів, зокрема ослаблення Золотої Орди та прагнення місцевої еліти знайти сильного союзника для захисту від татарських набігів.

1340 року литовський князь Любарт Гедимінович отримав контроль над Волинню, скориставшись смертю останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава. У 1350-х роках до складу ВКЛ увійшла Чернігово-Сіверщина, а в 1362 році – Київщина та Переяславщина. Подільські землі були приєднані до Литви після Синьоводської битви 1362 року.

Синьоводська битва та її історичне значення

Синьоводська битва відбулася восени 1362 року на річці Сині Води (сучасна назва – Синюха) в районі сучасного міста Торговиця Кіровоградської області. У цій битві війська великого князя литовського Ольгерда розгромили об’єднані сили трьох татарських ханів – Кутлубуга, Хаджибея і Дмитра.

Історичне значення Синьоводської битви полягає в наступному:

• Звільнення значної частини українських земель від золотоординської залежності
• Послаблення впливу Золотої Орди на Східну Європу
• Розширення території Великого князівства Литовського на південь до Чорного моря
• Створення умов для економічного та культурного розвитку українських земель

Князювання Свидригайла та Вількомирська битва 1435 року

Свидригайло Ольгердович, молодший брат великого князя литовського Ягайла, став ключовою фігурою в боротьбі за владу у ВКЛ на початку XV століття. У 1430 році, після смерті великого князя Вітовта, Свидригайло був обраний новим правителем Литви. Його правління характеризувалося прагненням зберегти автономію ВКЛ від Польщі та підтримкою прав православної шляхти.

Однак політика Свидригайла викликала спротив частини литовської еліти, яка підтримувала тісніші зв’язки з Польщею. У 1432 році новим великим князем литовським був проголошений Сигізмунд Кейстутович, що призвело до громадянської війни у ВКЛ.

Вирішальною подією цього конфлікту стала Вількомирська битва, яка відбулася 1 вересня 1435 року поблизу міста Вількомир (сучасний Укмерге в Литві). У цій битві війська Сигізмунда Кейстутовича розгромили сили Свидригайла.

Наслідки Вількомирської битви для української аристократії були значними:

1. Послаблення позицій православної шляхти у ВКЛ
2. Обмеження автономії українських земель
3. Посилення польського впливу на внутрішню політику ВКЛ
4. Загибель багатьох представників української знаті, які підтримували Свидригайла

Удільні Волинське та Київське князівства у XV столітті

Незважаючи на централізаторську політику литовських князів, Волинь та Київщина зберігали певну автономію у складі ВКЛ протягом XV століття. Волинське князівство існувало до 1452 року, коли після смерті князя Свидригайла було перетворено на воєводство. Київське князівство проіснувало до 1471 року, коли великий князь литовський Казимир IV ліквідував його та призначив воєводою Мартина Гаштольда.

Ліквідація удільних князівств мала кілька важливих наслідків:

1. Посилення централізації влади у ВКЛ
2. Обмеження політичних прав місцевої української еліти
3. Поступова інтеграція українських земель у загальнодержавну систему управління ВКЛ
4. Збереження певних елементів автономії у вигляді особливого статусу воєводств

Соціальна структура українського населення

Соціальна структура українського населення у складі Великого князівства Литовського була досить складною та багаторівневою. Можна виділити наступні основні соціальні групи:

1. Князі та магнати – вища аристократія, яка володіла значними земельними наділами та політичним впливом. До цієї групи належали такі роди як Острозькі, Чарторийські, Сангушки та інші.

2. Шляхта – привілейований стан, який мав право володіти землею та брати участь у політичному житті. Шляхта поділялася на кілька категорій за майновим станом та походженням.

3. Духовенство – православні та католицькі священнослужителі, які відігравали важливу роль у суспільному та культурному житті.

4. Міщани – жителі міст, які займалися ремеслами та торгівлею. Міщани поділялися на патриціат (багаті купці та ремісники), середній клас та плебс.

5. Селянство – найчисленніша соціальна група, яка поділялася на кілька категорій:
– “люди господарські” (великокнязівські селяни)
– приватновласницькі селяни
– вільні селяни (так звані “похожі люди”)
– закріпачені селяни (з кінця XV століття)

6. Козацтво – нова соціальна група, яка почала формуватися наприкінці XV століття на південних кордонах ВКЛ.

Важливо зазначити, що соціальна структура не була статичною і зазнавала змін протягом XV століття. Зокрема, відбувалося поступове обмеження прав селянства та посилення феодальних відносин.

Висновки

Період перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського (середина XIV-XV ст.) мав визначальний вплив на подальший розвиток українських територій. Інкорпорація Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини та Поділля до складу ВКЛ призвела до значних політичних, соціальних та економічних змін.

Синьоводська битва 1362 року стала поворотним моментом у звільненні українських земель від золотоординської залежності та розширенні впливу ВКЛ на південь. Князювання Свидригайла та Вількомирська битва 1435 року відображали складну боротьбу за владу у ВКЛ та мали суттєві наслідки для української аристократії.

Ліквідація удільних Волинського та Київського князівств у середині – другій половині XV ст. ознаменувала завершення процесу централізації влади у ВКЛ та інтеграції українських земель у загальнодержавну систему управління.

Соціальна структура українського населення у цей період характеризувалася складною ієрархією, яка включала різні верстви від князів та магнатів до селян. Важливо відзначити початок формування козацтва як нової соціальної групи наприкінці XV століття.

Загалом, період перебування українських земель у складі ВКЛ створив передумови для подальшого розвитку української державності та формування національної ідентичності, незважаючи на поступову втрату політичної автономії.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 14 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.