Сталінська «революція згори»: встановлення комуністичного тоталітарного режиму (1927–1939 рр.)

Період 1927–1939 років в історії України характеризується драматичними змінами, які кардинально вплинули на долю українського народу. Цей час ознаменувався встановленням тоталітарного режиму під керівництвом Йосипа Сталіна, що призвело до глибоких соціально-економічних трансформацій та масових репресій.

Причини відмови від НЕПу

Нова економічна політика (НЕП), запроваджена в 1921 році, була тимчасовим відступом від принципів “воєнного комунізму”. Вона дозволила частково відновити ринкові відносини та сприяла економічному відродженню країни після громадянської війни. Однак, вже у 1927-1928 роках керівництво СРСР на чолі з Й. Сталіним почало згортання НЕПу. Основними причинами відмови від цієї політики були:

• Ідеологічна несумісність НЕПу з комуністичною доктриною
• Страх перед зростанням впливу “непманів” та заможного селянства
• Бажання прискорити індустріалізацію країни
• Прагнення посилити централізований контроль над економікою
• Необхідність мобілізації ресурсів для модернізації промисловості та зміцнення обороноздатності

Індустріалізація та її наслідки

Індустріалізація стала одним з ключових елементів сталінської “революції згори”. Перший п’ятирічний план (1928-1932 рр.) передбачав прискорений розвиток важкої промисловості. В Україні були збудовані такі гіганти, як Дніпрогес, Харківський тракторний завод, “Запоріжсталь” та інші. Другий п’ятирічний план (1933-1937 рр.) продовжив цю тенденцію.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, вона призвела до стрімкого зростання промислового потенціалу України, створення нових галузей виробництва, урбанізації. З іншого – ціною індустріалізації стало надмірне виснаження людських та природних ресурсів, погіршення умов життя робітників, посилення експлуатації селянства.

Колективізація й знищення селянства як стану дрібних власників

Колективізація, розпочата в 1929 році, мала на меті ліквідацію індивідуальних селянських господарств та створення колективних господарств (колгоспів). Цей процес супроводжувався жорстокими репресіями проти заможних селян (куркулів) та тих, хто чинив опір колективізації.

Історіографія проблеми колективізації є досить широкою. Радянські історики зображували її як прогресивний процес модернізації сільського господарства. Натомість, сучасні дослідники, такі як С. Кульчицький, В. Марочко, Ю. Шаповал, розглядають колективізацію як трагедію українського селянства, що призвела до руйнування традиційного укладу життя, економічного занепаду села та масових людських жертв.

Голодомор 1932–1933 рр. як прояв політики геноциду українського народу

Найстрашнішим наслідком колективізації та сталінської політики в Україні став Голодомор 1932-1933 років. Штучно організований голод призвів до загибелі мільйонів українців. Серед основних причин Голодомору були:

• Надмірні хлібозаготівлі
• Конфіскація продовольства у селян
• Заборона виїзду з голодуючих районів
• Відмова від міжнародної допомоги

Історіографія Голодомору є однією з найбільш дискусійних тем в українській та світовій історичній науці. Такі дослідники, як Р. Конквест, Дж. Мейс, С. Кульчицький, В. Марочко аргументовано доводять, що Голодомор був свідомою політикою геноциду українського народу. Натомість, деякі зарубіжні історики (наприклад, М. Таугер) схильні розглядати голод 1932-1933 років як наслідок невдалої економічної політики та природних факторів.

Формування тоталітарного режиму

Паралельно з економічними трансформаціями відбувалося формування тоталітарного режиму в СРСР. Основними рисами цього процесу в Україні були:

• Встановлення монополії Комуністичної партії на владу
• Ліквідація будь-якої опозиції
• Створення культу особи Сталіна
• Посилення централізації управління
• Тотальний контроль над усіма сферами життя суспільства
• Масові репресії проти “ворогів народу”

Важливим елементом формування тоталітарного режиму стала політика русифікації та боротьба з “українським буржуазним націоналізмом”, що призвело до згортання політики українізації та репресій проти української інтелігенції.

Політичні репресії. «Розстріляне відродження» в Україні

Невід’ємною частиною сталінського режиму стали масові політичні репресії. В Україні вони набули особливо жорстокого характеру. Репресії торкнулися всіх верств суспільства, але особливо постраждала українська інтелігенція.

Термін “Розстріляне відродження” використовується для позначення покоління українських письменників, поетів, художників та науковців 1920-х – початку 1930-х років, які були знищені сталінським режимом. Серед жертв репресій були такі видатні діячі української культури, як Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш, Михайль Семенко та багато інших.

Масові репресії досягли свого апогею під час “Великого терору” 1937-1938 років. За цей період в Україні було заарештовано понад 250 тисяч осіб, з яких близько половини були розстріляні.

Висновки

Період 1927-1939 років став одним з найтрагічніших в історії України. Сталінська “революція згори” призвела до корінних змін у соціально-економічній структурі суспільства, знищення традиційного селянського укладу, масових людських жертв та встановлення тоталітарного режиму. Індустріалізація та колективізація, попри певні економічні досягнення, мали катастрофічні наслідки для українського народу, кульмінацією яких став Голодомор 1932-1933 років.

Масові репресії, особливо проти української інтелігенції, завдали непоправного удару по культурному та інтелектуальному потенціалу нації. Наслідки цього періоду відчуваються в Україні й досі, що робить його вивчення надзвичайно важливим для розуміння сучасних проблем та викликів, що стоять перед українським суспільством.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 17 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.