Слобожанщина і Південь України у другій половині XVIІ – XVIІІ ст.

Друга половина XVII – XVIII століття стала періодом значних змін у соціально-економічному та політичному житті українських земель, зокрема Слобожанщини та Півдня України. Ці регіони зазнали активної колонізації, що призвело до формування нових адміністративно-територіальних одиниць та унікальних суспільних структур.

Формування Слобідської України та колонізація краю

Процес формування Слобідської України розпочався у середині XVII століття і був пов’язаний з масовим переселенням українців з Правобережжя та Лівобережжя на територію сучасних Харківської, Сумської та частин Донецької і Луганської областей. Основними причинами цього переселення були:

• Наслідки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654)
• Руїна (1657-1687) та пов’язані з нею військові дії
• Економічні труднощі на Правобережжі
• Політика Московського царства, спрямована на заселення своїх південних кордонів

Колонізація Слобожанщини відбувалася хвилями. Перша значна хвиля переселенців прибула у 1638 році під керівництвом Якова Остряниці. Наступні великі переселення відбулися у 1651 та 1659 роках. До кінця XVII століття на території Слобідської України вже існувало близько 250 поселень.

Утворення Слобідських полків та їх автономія

У процесі колонізації на території Слобожанщини формувалися козацькі полки, які стали основою адміністративно-територіального устрою регіону. До 1660-х років сформувалися п’ять Слобідських полків:

1. Острогозький полк (заснований у 1652 році)
2. Харківський полк (заснований у 1659 році)
3. Сумський полк (заснований у 1659 році)
4. Охтирський полк (заснований у 1655 році)
5. Ізюмський полк (виділений з Харківського у 1685 році)

Слобідські полки мали значну автономію у складі Московського царства. Вони зберігали козацький устрій, мали право на самоврядування та власне судочинство. Полковники обиралися козацькою старшиною та затверджувалися царським урядом. Полки виконували військові функції, захищаючи південні кордони Московської держави від набігів кримських татар.

Соціальна структура населення Слобожанщини

Населення Слобідської України мало специфічну соціальну структуру, яка відрізнялася від інших регіонів Гетьманщини та Московського царства. Основними соціальними групами були:

1. Козаки – привілейований стан, який складав основу військової організації Слобідських полків. Козаки мали право на землеволодіння та звільнялися від податків.
2. Старшина – вища верства козацтва, яка займала керівні посади у полковому управлінні.
3. Селяни – займалися сільським господарством та сплачували податки.
4. Міщани – мешканці міст, які займалися ремеслами та торгівлею.
5. Духовенство – представники православної церкви, які мали значний вплив на суспільне життя.

Важливо зазначити, що на Слобожанщині не було кріпацтва до його запровадження Катериною II у 1783 році.

Сільське господарство, промисли, ремесла й торгівля

Економіка Слобідської України базувалася на сільському господарстві, промислах та ремеслах. Основними галузями сільського господарства були:

1. Землеробство (вирощування жита, пшениці, ячменю, вівса)
2. Тваринництво (розведення великої рогатої худоби, овець, коней)
3. Бджільництво
4. Садівництво та городництво

Серед промислів найбільш поширеними були винокуріння, селітроваріння та виробництво поташу. Ремісники Слобожанщини славилися виробництвом тканин, шкіряних виробів, гончарних та дерев’яних виробів.

Торгівля розвивалася як внутрішня, так і зовнішня. Важливими торговельними центрами стали міста Харків, Суми, Охтирка та Ізюм. Через Слобожанщину проходили важливі торгові шляхи, що зв’язували Московське царство з Кримом та Османською імперією.

Скасування автономії. Утворення Слобідсько-Української губернії й Харківського намісництва

Автономія Слобідських полків проіснувала до середини XVIII століття. У 1765 році імператриця Катерина II видала указ про ліквідацію козацького устрою на Слобожанщині. Замість полків була створена Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові. Козацька старшина отримала права російського дворянства, а рядові козаки були переведені у стан військових обивателів.

У 1780 році Слобідсько-Українська губернія була перетворена на Харківське намісництво, яке складалося з 15 повітів. Це остаточно ліквідувало залишки автономії Слобожанщини та інтегрувало регіон у загальноімперську систему управління.

Колонізація земель Вольностей Війська Запорозького

Паралельно з колонізацією Слобожанщини відбувалося освоєння земель Вольностей Війська Запорозького на півдні України. Цей процес активізувався після укладення Белградського миру 1739 року, який встановив кордон між Російською та Османською імперіями по річці Південний Буг.

Запорозькі козаки створили систему паланок – адміністративно-територіальних одиниць, які охоплювали значні території сучасних Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей. Основними паланками були:

1. Кодацька
2. Самарська
3. Орільська
4. Протовчанська
5. Інгульська
6. Бугогардівська
7. Кальміуська

Колонізація цих земель супроводжувалася розвитком сільського господарства, скотарства та рибальства. Запорозькі козаки також займалися торгівлею, підтримуючи економічні зв’язки з Кримським ханством та Османською імперією.

Освоєння українцями Донецького краю й Північного Причорномор’я

У другій половині XVIII століття активізувалося освоєння українцями Донецького краю та Північного Причорномор’я. Цьому сприяли успіхи Російської імперії у війнах з Османською імперією, зокрема приєднання Криму у 1783 році та встановлення контролю над Північним Причорномор’ям.

У 1752 році була заснована Нова Сербія – військово-адміністративна одиниця на території сучасної Кіровоградської області. У 1764 році на її основі була створена Новоросійська губернія, яка охоплювала значні території півдня України.

Важливу роль у колонізації півдня відіграло заснування нових міст:

1. Єлисаветград (нині Кропивницький) – 1754 рік
2. Новомиргород – 1740 рік
3. Олександрівськ (нині Запоріжжя) – 1770 рік
4. Катеринослав (нині Дніпро) – 1776 рік
5. Херсон – 1778 рік
6. Маріуполь – 1778 рік
7. Миколаїв – 1789 рік
8. Одеса – 1794 рік

Розвиток сільського господарства, промисловості і торгівлі в останній чверті XVIІІ ст.

Остання чверть XVIII століття характеризувалася інтенсивним розвитком економіки південноукраїнських земель. У сільському господарстві відбувався перехід до товарного виробництва зерна, особливо пшениці, яка експортувалася через чорноморські порти. Розвивалося тваринництво, зокрема вівчарство та конярство.

У промисловості з’явилися перші мануфактури, зокрема суконні та шовкові. Розвивалася металургія – у 1795 році був заснований Луганський ливарний завод. Важливе значення мало суднобудування, центром якого став Миколаїв.

Торгівля розвивалася завдяки створенню нових портів на Чорному морі. Одеса стала головним експортним портом, через який вивозилося зерно до країн Європи. Розвивалася також сухопутна торгівля з Кримом та Османською імперією.

Таким чином, друга половина XVII – XVIII століття стала періодом активного освоєння та розвитку Слобожанщини та Півдня України. Ці процеси супроводжувалися формуванням нових адміністративно-територіальних структур, розвитком сільського господарства, промисловості та торгівлі, що заклало основи для подальшого економічного зростання цих регіонів у XIX столітті.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 17 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.