Закон Вакернагеля

Закон Вакернагеля — правило, яке описує позицію ненаголошених слів в праіндоєвропейській мові. Це правило було сформульоване швейцарським мовознавцем Якобом Вакернагелем у його книзі 1892 року "Зіставна граматика індоєвропейських мов".

Формулювання закону

Закон Вакернагеля стверджує, що в праіндоєвропейській мові ненаголошені слова, як правило, переміщуються в початок або кінець речення. Це правило стосується як окремих слів, так і цілих груп слів, таких як енклітики та проклітики.

Позиції ненаголошених слів

Закон Вакернагеля виділяє три основні позиції, в які переміщуються ненаголошені слова:

1. На початку речення (проклітика): Ненаголошені слова, що стоять на початку речення або клаузи, часто переміщуються вперед, особливо якщо вони є короткими або вживаються для підсилення чи граматичних функцій. Наприклад, у латинській мові негативна частка "non" переміщується на початок речення, як у "non venit" ("він не прийшов").

2. Після першого наголошеного слова (мезоклітика): Ненаголошені слова можуть також переміщуватися після першого наголошеного слова в реченні або клаузі. Ця позиція зазвичай зустрічається в сполучниках, вставних словах та інших функціональних словах. Наприклад, у давньогрецькій мові сполучник "men" ("але") часто зустрічається після першого наголошеного слова в реченні.

3. Наприкінці речення (енклітика): Ненаголошені слова, які тісно пов'язані з попереднім наголошеним словом, можуть переміщуватися наприкінці речення або клаузи. Це часто зустрічається в особових займенниках, частках та інших граматичних елементах. Наприклад, в санскриті особовий займенник "me" ("мене") часто з'являється наприкінці речення, як у "aham veda me" ("я знаю").

   Є питання? Запитай в чаті зі штучним інтелектом!

   ВІДКРИТИ ЧАТ

Винятки з правила

Хоча Закон Вакернагеля є загальним правилом, існують деякі винятки, особливо в мовах, які не повністю дотримуються закону. Наприклад, у латинській мові деякі ненаголошені слова, такі як прийменники, можуть залишатися на своїх оригінальних позиціях.

Історичний розвиток

Закон Вакернагеля пояснює розвиток складних систем наголосу та порядку слів у індоєвропейських мовах. Ненаголошені слова, що переміщуються в позиції, де вони підкреслюються або отримують більшу фонологічну вагу, можуть з часом розвиватися в нові граматичні морфеми або навіть самостійні слова.

Значення у порівняльній лінгвістиці

Закон Вакернагеля має важливе значення для порівняльної лінгвістики, оскільки він дозволяє відновлювати порядок слів та наголос у праіндоєвропейській мові. Це також допомагає пояснити фонетичні та морфологічні зміни, що відбулися в індоєвропейських мовах внаслідок перестановки ненаголошених слів.

Закон Вакернагеля — це важливе правило, що описує позицію ненаголошених слів в праіндоєвропейській мові. Воно пояснює розвиток складних систем наголосу та порядку слів в індоєвропейських мовах та є цінним інструментом для порівняльної лінгвістики.

Часто задавані питання

1. Що таке Закон Вакернагеля?
2. У яких позиціях можуть перебувати ненаголошені слова відповідно до Закону Вакернагеля?
3. Чому ненаголошені слова переміщуються в різні позиції?
4. Які існують винятки із Закону Вакернагеля?
5. Як Закон Вакернагеля допомагає у порівняльній лінгвістиці?

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 23 05 2024. Поданий під Вікі. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.