Волинський говір

Волинський говір української мови

Загальна характеристика

Волинський говір – це діалект української мови, що входить до волинсько-подільської групи говорів південно-західного наріччя. Він поширений на території сучасної Волинської області України, а також у прилеглих регіонах Польщі та Білорусі.

Фонетичні особливості

• Голосний "о" замість "і" після м'яких приголосних: "кінь" – "кíнь", "місто" – "мíсто".
• Голосний "і" замість "е" у наголошеному закритому складі: "день" – "дінь", "межа" – "міжа".
• Вимова приголосного "ґ" як довгого "г": "ґанок" – "гганок", "ґрунт" – "ггрунт".
• Відсутність пом'якшеного "ль": "любити" – "любыты", "поле" – "полє".
• Наголос на другому складі: "високий" – "високий", "гарний" – "гарний".

Морфологічні особливості

• Закінчення "-е" у родовому відмінку однини іменників чоловічого та середнього роду: "коня" – "конє", "стада" – "стадє".
• Займенники "я" та "вона" замість літературних "ми" та "вони": "ми йдемо" – "я йду", "вони прийшли" – "вона прийшла".
• Дієслівні форми третьої особи множини теперішнього часу на "-ать": "говорять" – "говорáть", "читають" – "читáть".
• Звукова чергування приголосних у префіксах і суфіксах: "написання" – "напысання", "відбій" – "відбій".

Синтаксичні особливості

• Широке використання прийменника "до": "до хати" – "в хату", "до міста" – "в місто".
• Вживання складених сполучників: "а бо", "аби шчо".
• Поширеність однорідних присудків: "Він співав, танцював, веселився".

Лексичні особливості

• Наявність специфічних слів: "качалок" – "гойдалка", "баламутити" – "обманювати".
• Запозичення з польської мови: "фільонок" – "шафа для одягу", "редут" – "укріплення".
• Збереження архаїзмів: "зарозумілий" – "розумний", "ганьба" – "сором".

Територіальні різновиди

Виділяють кілька територіальних різновидів волинського говору:

• Північно-волинський
• Південно-волинський
• Луцький
• Ковельський

Вплив на літературну мову

Деякі фонетичні та морфологічні особливості волинського говору були запозичені в літературну українську мову. Наприклад:

• Голосний "о" після м'яких приголосних: "кінь", "місто".
• Закінчення "-е" у родовому відмінку однини іменників чоловічого та середнього роду: "коня", "стада".

Волинський говір – важливий діалект української мови, який має багату історію та відіграє значну роль у збереженні мовного розмаїття. Його особливості знаходять своє відображення в літературній мові та культурній спадщині українського народу.

Запитання, що часто задаються

1. Які основні фонетичні особливості волинського говору?
2. Як відрізняються морфологічні форми від літературних в волинському говорі?
3. Які специфічні лексичні одиниці характерні для волинського говору?
4. Які територіальні різновиди виділяють у складі волинського говору?
5. Який вплив волинський говір мав на літературну українську мову?

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 28 04 2024. Поданий під Вікі. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.