Україна під владою російської імперії та її національне відродження (кінець XVIІІ – початок ХХ ст.)

Період кінця XVIII – початку XX століття став визначальним для формування української національної ідентичності та розвитку культури в умовах імперського панування. Цей час характеризувався складними процесами інкорпорації українських земель до складу російської імперії, економічними трансформаціями та національним відродженням.

Інкорпорація Правобережної України та її наслідки

Після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. Це призвело до значних змін у адміністративному устрої та соціально-економічній структурі регіону:

• Ліквідація автономії Гетьманщини (1764 р.) та Запорозької Січі (1775 р.)
• Запровадження губернського поділу (1796 р.)
• Поширення кріпацтва на Лівобережжі та Слобожанщині
• Зміцнення позицій російського дворянства

Структура народонаселення України та національні меншини

Наприкінці XVIII ст. населення українських земель було етнічно різноманітним. Окрім українців, які становили більшість, тут проживали росіяни, поляки, євреї, німці, греки, вірмени та інші народи. За даними першого загальноросійського перепису 1897 року, українці складали близько 73% населення на території сучасної України.

Національні меншини відігравали важливу роль у економічному та культурному житті регіону. Наприклад, євреї домінували у торгівлі та ремеслах, німці-колоністи розвивали сільське господарство на півдні України.

Політика зросійщення українців

Російська імперська влада проводила послідовну політику русифікації, спрямовану на асиміляцію українського населення:

1863 р. – Валуєвський циркуляр, який забороняв видання українською мовою навчальної та релігійної літератури.

1876 р. – Емський указ, що заборонив ввезення українських книг з-за кордону та використання української мови в театрі.

Ці заходи значно ускладнили розвиток української культури та освіти, але водночас стимулювали національний рух.

Економічний розвиток та модернізаційні процеси

У XIX ст. в Україні розпочалися процеси індустріалізації та модернізації економіки:

1861 р. – Скасування кріпацтва, що сприяло розвитку ринкових відносин.

1860-1890-ті рр. – Будівництво залізниць, що з’єднали основні промислові центри.

1870-1900-ті рр. – Активний розвиток вугільно-металургійної промисловості на Донбасі та в Придніпров’ї.

Ці зміни призвели до зростання міст, формування робітничого класу та буржуазії.

Зміни у соціальній структурі населення

Модернізаційні процеси спричинили суттєві зрушення у соціальній структурі українського суспільства:

– Зменшення частки селянства та зростання міського населення

– Формування промислового пролетаріату

– Поява нової української інтелігенції

– Розвиток підприємницького класу

Перша хвиля національного відродження (кінець XVIII ст. – перша половина XIX ст.)

Початок українського національного відродження пов’язують з виданням “Енеїди” Івана Котляревського у 1798 році. Цей період характеризувався зростанням інтересу до української історії, мови та фольклору.

Ключові постаті та події:

1805-1834 рр. – Діяльність “Харківського гуртка” на чолі з Григорієм Квіткою-Основ’яненком

1818 р. – Видання “Граматики малоросійського наріччя” Олексія Павловського

1827 р. – Поява “Малоросійських пісень” Михайла Максимовича

1830-1840-ві рр. – Діяльність Кирило-Мефодіївського братства (Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко)

Український національний рух (друга половина XIX – початок XX ст.)

Друга половина XIX ст. позначилася активізацією українського національного руху, незважаючи на репресивні заходи царського уряду:

1861-1862 рр. – Видання журналу “Основа” в Петербурзі

1868 р. – Заснування товариства “Просвіта” у Львові

1873 р. – Створення Літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові (з 1892 р. – Наукове товариство імені Шевченка)

1890 р. – Заснування Русько-української радикальної партії (РУРП) – першої української політичної партії

1900 р. – Створення Революційної української партії (РУП)

Українська наука і культура кінця XVIII – початку XX ст.

Цей період ознаменувався значними досягненнями в галузі науки та культури:

– Розвиток історичної науки (Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський)

– Здобутки в галузі філології (Олександр Потебня, Агатангел Кримський)

– Розквіт української літератури (Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський)

– Становлення професійного театру (Марко Кропивницький, Микола Садовський)

– Розвиток образотворчого мистецтва (Сергій Васильківський, Микола Пимоненко)

Історичне значення творчості Тараса Шевченка

Тарас Шевченко (1814-1861) відіграв ключову роль у формуванні української національної ідентичності та розвитку літературної мови. Його творчість мала величезний вплив на українську культуру та національний рух:

1840 р. – Видання збірки “Кобзар”, яка стала символом українського національного відродження

1843-1847 рр. – Участь у Кирило-Мефодіївському братстві

Шевченко у своїх творах підняв українську мову до рівня літературної, створив потужні образи національного минулого та майбутнього, що стали основою для формування української національної ідеї.

Підсумовуючи, період кінця XVIII – початку XX століття став визначальним для формування модерної української нації. Незважаючи на репресивну політику Російської імперії, українці змогли зберегти свою культурну ідентичність та розвинути національний рух, який заклав основи для подальшої боротьби за незалежність.

Залишити коментар

Опубліковано Максим на 17 07 2024. Поданий під Історія. Ви можете слідкувати за будь-якими відповідями через RSS 2.0. Ви можете подивитись до кінця і залишити відповідь.