Зайчик і проблеми.
Казочка. Ми гадаємо, що то від років дванадцять і більше. Але не на ніч!
Зібралися звірі на нараду. Медвідь каже:
-Дорогенькі! В лісовому бюджеті нуль гривень! Що робити? Їжак не спи! Сьгодні субота і я хочу вирішити це питання до неділі! Звичайно, ми можемо підняти податки – люди так би і вчинили. Але треба знайти мудре рішення. Не спи їжак! Слухай, Зайчику, чому в тебе такий поганий вигляд?
Зайчик підсмикнув штанці:
-А який може бути в мене вигляд? Вже п’ятий день мене підшлункова болить! Від дитячого їдла.
Звірі зацікавились: що таке?
-Та був я – каже зайчик- в діда Оксеника, приніс йому дещо. Він хотів віддячитись а, як на зло, не було баби вдома. А він, ви знаєте, на кухні як каліка – ну нічогісінько не може зробити! Знайшов десь вісім баночок дитячого харчування… Зїли ми то… Вже як я вийшов, зрозумів – біда – село неначе погоріло, неначе люди подуріли! А опівночі пойняв – вмираю! Якби дід тоді не поставив літру самогону, і ми б його не вдули – ви б мали зараз мороку іншу: де і як мене поховати!
Лисичка критично глянула на Зайчика:
-Літру самогону на двох? Та не пий Зайчику — ти стаєш феноменально дурнуватий! У віторок – ти памятаєш? Напав зненацька веселий на мисливців — хотів з ними селфі зробити! Але ти був вже такий брудний, обдертий і перекривлений, що вони тебе не впізнали, страшенно перелякались і кинулись тікати… Бігли так до свого Ренджровера, що хтось загубив депутатське посвідчення. Ось: Гривня Абрам Омельянович.
Медвідь як проснувся:
-Що-о-о-о? Вухатий цирознику! Та то ніякі не мисливці! То наші депутати! Вони в нас займаються незаконною вирубкою лісу по 52-ій паралелі, везли нам хабаря! А тепер що? Я думав – будемо за що мати відсвяткувати День Матері!
Зайчик підсмикнув штанці.
Білочка заплакала. Тут треба сказати, що Білочка дуже переживає за Зайчика, вона вже навіть тиждень приймає “Реланіум”, а то не дешеве і не здорове задоволення (та й яке там задоволення!)
Отож Білочка схлипує:
-То ти так і п’єш як про тебе говорять?!
Зайчич підсмикнув штанці:
-Не слухай їх! Якщо буває раз в квартал – то хіба то біда?
Але тут встряла до розмови Дика Свинка, вона поклала свою торбинку на коліна, поправила зачіску:
– Не хотіла я тобі, Зайчику, свиню підсовувати, але мушу розповісти. В минулий четвер йшла я лісом. Попереду мене лісничий наш – Іван Федорович. Аж тут ти зявляєшся! Нічого не скажу – йшов ти прямо. Але якось дивно – крок вперед, два назад і чотири знов вперед. Підійшов до лісничого, противно хіхікнув, сказав: здоров малий, як життя? Посмикав його за вус, гупнув в печінку і завернув до річки. Федорович, ошелешений, так і залишився стояти, а я мусіла йти за тобою – щоб бува не втопився! Ти став на березі, на якійсь колоді вирішив виголошувати жабам промову про Євросоюз. А потім послизнувся – ти в одну сторону, колода в іншу… А там якийсь нечистивець залишив склянний бідон на 20 літрів в воді! Колодою воно розбилось, а там така хімія… Через пять хвилин вся риба полізла на берег зі стогонами і прокльонами — така то була гидота!
Вовк застогнав:
– Так от хто це мені диверсію вчинив! То не гидота, то добрива для городу!!! Я над ними 9 місяців мордувався! Але терпер – все! Я його порішу!
Вовк дістав щось з кишені і посунув на Зайчика. Вигляд в нього був страшний, і говорив він страшні слова:
– Я порву тебе, вухатий, на часті! На п’ять шматків! А перший і третій пошлю в ЮНЕСКО нехай там думають, що то за худоба така!
Зайчик зблід і підсмикнув штанці:
-Мене не можна на часті — в мене підшлункова хвора!
Якби не Лисичка, то може і не було б нашої казочки. Вона схопила Вовка за лікоть і проспівала:
-Зачекай Вовчику! Зачекай братику! Ти ж ще не відсидів за попередню справу. Ти ж бачиш: Пиячок, Помилка еволюції, генетичний казус.
Якось Вовк таки заспокоївся, він повернувся на місце бурмочучи:
– Та нехай вже… Помилка революції… Генетичний ляпсус…
Зайчик набрався відваги:
-Куди дивиться спікер зборів? В мене ж підшлункова хвора, а мене так ображають!
Він, наш Зайчик, заспокоївся але Білочка заплакала на 55% більше.
Дядько Бобер, запалив люльку і тяжко зітхнув:
-Так, так і мені тепер все ясно. Слухайте: тижні два назад зібрався я працювати коло річки, але забув пінопласт. Аж тут Зайчик наш суне, п’яний як… Каже мені: Дай сірники, старий єнот! Думаю – не буду сваритися – чекай, зараз принесу – однаково мені за пінопластом вертатися. Приходжу (ой леле!) Зайця нема, зате все горить: два кубометра дощок, перфоратор (імпортний), інструменти – все згоріло!
-Так, – серйозно заявив Ведмідь – все ясно, будемо тебе відправляти на реабілітацію! В райцентрі є добрий лікар – Антон Пройдисвіт-Загрібайло. А інакше що?! І витягни ти руки з кишень коли з тобою розмовляють!
Лисичка засміялась:
-Нехай краще не витягує, бо впадуть штанці, а в нього ж підшлункова хвора.
Звірі сумовито замовчали, тільки Дядько Бобер далі бурмотів собі під ніс:
-Два кубометри дощок, перфоратор імпортний (два!), інструменти… Все що збирав роками ось цими от руками…
Раптом Вовк зірвався зі свого місця:
-Тільки на психіатричку! Його (поки він нас всіх не потопив і не попалив) тільки там і можуть виправити! Та перестань ти ревіти! – Вовк пожбурив в Білочку шишкою – Я обіцяю! Я клянусь – двчі на тиждень до нього (зараза така!) ходитиму з квашеною капустою, морквою по-корейськи і свіжими газетами!!!
І ось тут Білочка не витримала – вона почали втрачати свідомість і сповзати на тихо дрімаючого Їжачка. Зайчик бачив весь цей процес, він хотів підхопити Білочку, але одночасно треба було підсмикнути штанці (обрав він, звичайно, друге). Пролунав такий зойк, що всі птахи в радіусі милі (то, діти, трохи більше кілометра) здійнялись в повітря.
Їжачок перелякано протер очі, глянув на сонце і несамовито (вони вміють!) заверещав:
-Яка година? Там же футбол! Динамо!
Звірі (і фанати, і байдужі) швидко взялися збирати манатки і бігти по-хатах. Але Їжачок продовжував завивати:
-Куди ви всі-і-і-і? А я-а-а? Я ж так швидко не можу! Візміть мене на руки!!!
Ви би взли їжачка на руки? А от Вовк, хоч він і видався вам похмурим і кримінальним, повернувся, закрутив Їжачка в піджак і кинувся за всіма.
І тільки Лисичка, Зайчик і Білочка не поспішали – вони тихенько пішли в сторону лісу. Лисичка бадьоро розмахувала руками – чи то показувала про радощі реабілітації, чи то зображала переваги тверезого життя. Сонечко сідало за обрій…
Опубліковано